Company Logo

slide 1 slide 2 slide 3

Зараз на сайті

На сайті 22 гостей та немає учасників

Статистика відвідувань

mod_jvcountermod_jvcountermod_jvcountermod_jvcountermod_jvcountermod_jvcountermod_jvcounter
215
303
834
3398
245780
192.168.0.146

Соціальні мережі

Share

Сторінками історії рідного краю

2018-й рік. Ювілейні дати Баштанщини

7 ЛЮТОГО

90 років тому Полтавський район перейменовано у Баштанський, а село Полтавку перейменовано на Баштанку (1928)

Відповідно до постанови ВУЦВК (Всеукраїнського центрального виконавчого комітету ) і РНК (Ради Народних Комісарів) УРСР «Про адміністративно-територіальні зміни» від 29 вересня 1926 року із частини Миколаївського, Привільненського та Новобузького районів було утворено Полтавський район. До складу району увійшли такі сільські ради: Антонівська, Добренська, Інгульська, Лобрієвська, Мар’ївська, Мар’янівська, Новоданцигська, Христофорівська, Горожанська, Новогеоргієвська, Єфінгарська, Пісківська, Новоіванівська, Новоєгорівська, Новополтавська, Новосергіївська, Полтавська, Явкинська, Єрмолівська, Кашперомиколаївська, Новобирзулівська, Привільненська.

В документах, що зберігаються в Державному архіві Миколаївської області є прізвища голів сільрад станом на 1926 рік: Ленінська – Яшкін Макар Парфентійович; Новобирзулівська – Дем’яненко Михайло Миколайович; Єрмолівська – Фалькшот Марец Оскарович; Явкинська -Петров Сергій Петрович, Гороженська – Дідан Гаврило Актакович; Новоєгорівська – Гончаров Грицько Степанович; Новогеоргіївська – Христенко Порфирій Михайлович; Новопавлівська – Кучеренко Андрій Демидович; Єфінгарська - Левин Фаівель Лейбович; Новосергіївська – Нікулін Афанасій Миколайович; Пісківська – Клименко Павло Маркович; Мар’янівська – Сабина Пантелей Тихонович.

7 лютого 1928 року на підставі постанови Президії ВУЦВК  Полтавський район перейменовано у Баштанський. Село Полтавку перейменовано на Баштанку, оскільки під цією назвою село ввійшло в історію боротьби українського народу за краще майбутнє.

Література

Баштанка. Баштанський район // Енциклопедія Сучасної України. Т. 2. – Київ : ВАТ «Поліграфкнига», 2003. - С. 353 — 355.

Баштанський район // Історія міст і сіл УРСР : в 26-ти т. Миколаївська область / Гол. редкол. П. Т. Тронько та ін.; редкол. В. О. Васильєв та ін. – Київ, 1971. – С. 155 — 204. 

Web - ресурси

Баштанка [Електронний ресурс] : Вікіпедія. Вільна енциклопедія : [веб-сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://uk.wikipedia.org/wiki – Назва з екрана.

Баштанський район [Електронний ресурс] : Вікіпедія. Вільнаенциклопедія : [веб-сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://uk.wikipedia.org/wiki – Назва з екрана.

З історії місцевого самоврядування [Електронний ресурс] // Баштанська райдержадміністрація. Баштанська районна рада : [веб-сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу : http://bashtanka.mk.gov.ua/ua/Archive/1407746693/1354102240/. - Назва з екрана.

 

17 ЧЕРВНЯ

90 років від дня народження Василя Терентійовича Єрешка

(1928 – 2004), Героя Соціалістичної Праці,

уродженця с. Баштанка

Єрешко Василь Терентійович народився 17 червня 1928 року в с. Баштанка в сім’ї селянина. Шкільне навчання перервала жорстока війна. Відразу ж після її закінчення в 1945 році Василь поступає на курси трактористів при Баштанській МТС. Так почалась трудова діяльність 17-літнього юнака. Більшу частину свого життя віддав Василь Терентійович рідній землі.

Працював трактористом, потім в 1952 році, коли було створено колгосп ім. Комінтерну, Єрешко В. Т. став працювати обліковцем польової бригади, а згодом – бригадиром. Працював сумлінно, під його керівництвом бригада досягала добрих результатів, тому Василя Терентійовича було призначено керуючим другим відділком колгоспу.

В 1966 році хлібороби цього відділку зібрали по 32,2 цнт. озимої пшениці на площі 970 га. Це було великим досягненням у вирощуванні зернових, тому керуючому відділком того року було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.

До 1988 року працював заслужений хлібороб, віддаючи свої знання та працю рідній землі, передаючи свій багатий досвід молодому поколінню.

В 1988 році Василь Терентійович вийшов на пенсію.

Помер 5 листопада 2004 р. Похований у Баштанці.

Література

Єрешко Василь Терентійович // Золоті зірки Миколаївщини: Енциклопедичне вид. – Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2005. – С. 318.

Єрешко Василь Терентійович [Фото] // Миколаївщина: Фотоальбом. – К.: «Мистецтво», 1979.

Web - ресурси

Герої Соціалістичної Праці [Електронний ресурс] // Баштанська райдержадміністрація. Баштанська районна рада : [веб-сайт]. – Режим доступу : http://bashtanka.mk.gov.ua/ua. – Назва з екрана.

 

18 ЧЕРВНЯ

100 років від дня народження Івана Михайловича Павлова

(1918-1981), Героя Радянського Союзу, уродженця с. Явкине

Народився 18 червня 1918 року в с. Явкине Баштанського району в сім'ї селянина. Білорус. Закінчив школу № 22 в Одесі. Після закінчення школи навчався у ФЗУ, потім працював електрослюсарем на Єнакіївському заводі і навчався в аероклубі.

У 1941 році закінчив Ворошиловградську школу пілотів, потім (у 1942 році) Краснодарське об’єднане військове авіаційне училище. З перших днів війни Павлов просився на фронт, але довелося разом з іншим льотчиками вивчати та освоювати нову техніку, відшліфовувати свою майстерність в найскладніших умовах. Своє перше бойове хрещення лейтенант І. М. Павлов пройшов у 1943 році в небі над Північним Кавказом. І в перших же запеклих боях на Північно - Кавказькому фронті Іван Павлов виявив особисту безстрашність, героїзм і відвагу в повітряних боях з ворогом. Командир ланки 210-го штурмового авіаційного полку (136-я штурмова авіаційна дивізія, 9-й змішаний авіаційний корпус, 17-а повітряна армія, 3-й Український фронт) лейтенант Іван Павлов до вересня 1944 року зробив 110 бойових вильотів на бомбардування живої сили і техніки противника, завдавши ворогові значних втрат.

За зразкове виконання бойових завдань командування на фронтах боротьби з гітлерівськими загарбниками і проявлені при цьому мужність і героїзм Указом Президії Верховної Ради СРСР від 23 лютого 1945 року командиру ланки 210-го штурмового авіаполку лейтенанту Павлову І. М. присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Про те, як відважно боровся з ворогом безстрашний син Вітчизни, красномовно говорять бойові нагороди - ордена Червоного Прапора, Червоної Зірки, Вітчизняної війни 1-го ступеня. Тил країни щедро постачав фронт новою технікою. Івана Михайловича командування направляє в 210-й штурмовий авіаційний Севастопольський Червонопрапорний полк. Тут він в короткий термін вивчив нову бойову машину Іл-2, став командиром ланки штурмовиків. І знову по кілька бойових вильотів в день.

У районах сіл Кучугури, Синя Балка (Керченська протока, Краснодарський край) противник переправляв на кораблях і баржах велике скупчення військ і техніки. Лейтенант Павлов зробив 11 бойових вильотів провідним четвірки Іл-2. В результаті сміливих, безстрашних атак штурмовиків пішли на дно п'ять барж з бойовою технікою і військами ворога, пошкоджено три баржі, катер, підпалений корабель, знищено понад 250 солдатів і офіцерів противника.

28 вересня 2010 р. на приміщенні Явкинської ЗОШ I-III ст. встановлено меморіальну дошку на честь Героя Радянського Союзу Павлова Івана Михайловича – уродженця с. Явкине Баштанського р-ну.У парі з молодшим лейтенантом Мельниковим Павлов виконав бойове завдання зі знищення плавзасобів противника в Керченській протоці. На зворотному шляху ними був виявлений ворожий корабель. Інтенсивним вогнем корабельної зенітної артилерії літак Мельникова був підбитий. Тоді Іван Павлов приймає сміливе рішення: він один штурмує корабель і, незважаючи на безперервний вогонь великої і малої зенітної артилерії, робить один захід за іншим, скидаючи бомби і знижуючись до бриючого польоту, поливаючи корабель градом бронебійно-запальних куль. Тільки коли корабель був пошкоджений, коли на ньому спалахнуло полум'я пожежі, Павлов взяв курс на свій аеродром. Приклади мужності та героїзму показував відважний льотчик у небі України, Молдавії, Румунії, Болгарії, Югославії, Угорщини та Австрії. Після війни продовжував службу в авіації. В 1960 році звільнився в запас. Працював на Уманському дослідному заводі сільськогосподарського машинобудування. У 1969 році І. М. Павлов бувудостоєний звання Почесного громадянина міста Умані. Помер 30 травня 1981 р.

Література

Білик, Б. І. Іван Михайлович Павлов / Б. І. Білик, Т. В. Гриненко // Баштанському роду нема переводу. Кн. друга. / Б. І. Білик, Т. В. Гриненко. - Миколаїв : Видавець Лев Траспов, 2014. - С. 29 — 31.

Павлов Іван Михайлович // Золоті зірки Миколаївщини: Енциклопедичне вид. – Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2005. – С. 173-174.

Бундюков, А. Т. В небе Причерноморья / А. Т. Бундюков, М. В. Кравченко. // Сыновняя верность Отчизне : очерки о Героях Советского Союза, уроженцах Николаевской области / А. Т. Бундюков, М. В. Кравченко. – Одесса: Маяк, 1982. – С. 208210.

История городов и сел Украинской ССР : в 26-ти т.: Николаевская область / Гл. редкол.: П.Т.Тронько и др.; Редкол.: В.А.Васильев и др. – Київ, 1981. – С. 193.

Павлов Иван Михайловия : [биографическая справка] // Навечно в серце народном: 3-е изд., доп. и испр. – Минск, 1984. – 607 с.

Авраменко,Л. Явкинці шанують своїх славних героїв / Л.Авраменко // Голос Баштанщини. – 2010. – 7 жовт. – С.1,2.

Коган,І. Подвиг Івана Павлова // Шляхом Леніна. – 1977. – 13 січ.

Web - ресурси

Павлов Иван Михайлович [Электронный ресурс] // Патриотический интернет-проект «Герои страны» - Электрон. данные. - Режим доступа : http://www.warheroes.ru. - Название с экрана.

Павлов Іван Михайлович [Електронний ресурс] : Вікіпедія. Вільна енциклопедія : [веб-сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://uk.wikipedia.org/wiki. – Назва з екрану.

Герої Радянського Союзу [Електронний ресурс] // Баштанська райдержадміністрація. Баштанська районна рада : [веб-сайт]. – Режим доступу : http://bashtanka.mk.gov.ua/ua. – Назва з екрану.

 

19 ЛИПНЯ

110 років від дня народження Романа Іполитовича Фощенка (1908-1970), українського режисера-документаліста,

члена Спілки кінематографістів України, уродженця с. Полтавка (нині м. Баштанка)

Фощенко Роман Іполитович — український режисер-документаліст.Народився 19 липня 1908 р. в с. Баштанка Миколаївської обл. в родині селянина. Навчався в Одеському державному технікумі кінематографії (1930). Закінчив Київський кіноінститут (1937). Працював режисером на Студії кінохроніки у м. Горькому (1937—1941), Центральній студії кінохроніки (1942—1944).

Події Баштанської республіки знайшли своє відображення у романтичній трагедії українського письменника Ю. Яновського «Дума про Британку» (1937). Зіставляючи п’єсу з реальними колізіями, краєзнавці відзначають правдивість «Думи про Британку», називають і конкретних осіб, які могли бути прототипам Лавра Мамая, Романа та інших зображених у ній героїв. «Є всі підстави гадати, - пише, наприклад, В. Петренко в розвідці «Кришталева «Дума», - що прототипом хлопця став Роман Іполитович Фощенко, згодом відомий режисер, а тоді одинадцятирічний хлопчик. Ю. Яновський неодноразово зустрічався з ним, і Роман Іполитович ділився з письменником своїми дитячими спогадами про повстання».За період з 1944 року по 1970 він пише сценарії та створює 60 документальних фільмів, кіножурналів. В 1944 р. перейшов на Українську студію хронікально-документальних фільмів, де створив кінокартини: «Львівський собор», «Село відроджується» (1946), «На рідній землі» (1947), «Батьківщина кличе» (1948), «Дашава—Київ» (1949), «Музей Т. Г. Шевченка», «Мир переможе війну», «33-й Жовтень» (1950, у співавт. з Г. Тасіним), «Возз'єднана Україна» (1951), «Юні друзі природи», «Студенти Дніпропетровська» (1952), «Першотравень у Києві», «Пам'яті В. Г. Короленка», «50-річчя Львівської консерваторії» (1953), «Після трудового дня», «Харків» (1954), «Хімічний метод боротьби з бур'янами» (1956), «Перебування болгарської урядової делегації в Києві», «Рослинні білки — тваринам» (1957), «У кримському степу» (1958), «Репортаж 3 Республіканської виставки», «У лабораторіях українських вчених», «Всенародне свято», «Третя Дніпровська» (1959), «Дорогі наші жінки», «Весна студентська» (1960), «Безсмертя Кобзаря», «На Тарасовій горі», «Київ — місто-герой», «На землі батьків» (1961), «Україно — пісне моя» (1968) та ін. Був членом Спілки кінематографістів України. До 50-річчя проголошення Баштанської республіки кінорежисер Київської студії хронікально-документальних фільмів Роман Фощенко створив кінотвір «Сини Баштанської республіки» (1967) (онлайн-перегляд фільму на сайті www.kinobaza.tv).

Помер Р. І. Фощенко 22 липня 1970 року.

Web– ресурси

Фощенко Роман Іполитович [Електронний ресурс] : Вікіпедія. Вільна енциклопедія : [веб-сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://uk.wikipedia.org/wiki. – Назва з екрану.

 

20 ВЕРЕСНЯ

95 років від дня народження Олександра Олександровича Сизоненка (1923), українського письменника, уродженця с. Новоолександрівка Баштанського району

«…хочеться бути скрізь і завжди серед людей. І стає жаль, що людина може бути тільки десь в одному місці. В той час, як життя плине так широко й неосяжно. У селах, у містах, на автострадах, в поїздах. І скрізь ти б міг бути, скрізь зустріти цікавих, розумних людей, од яких завжди набираєшся розуму. заради них і завдяки їм живеш. Я ніколи й ніде не забуваю про це.» 

О. Сизоненко «Білі хмари»

Сизоненко Олександр Олександрович, прозаїк, публіцист, есеїст, кіносценарист. Народився 20 вересня 1923 року в с. Новоолександрівка Баштанського району на Миколаївщині в родині селянина-бідняка. Батьки письменника – Олександр Микитович та Феодора Дмитрівна Сизоненки знали грамоту, любили друковане слово, і ця любов до знань, до літератури передалася і Сашкові.

«Живуть там, за маминою і батьковою хатою, вітри, і птахи, і сонце, і земля твоя, і твій рід, і твої перші кроки. Більшість людей носить це в серці повік. І якщо є щось святе на землі, то це, перш за все, мама і батько. І батьківська хата. І мамине слово.»         

О. Сизоненко «Білі хмари»

У 1941 р. закінчив школу. Брав участь у Великій Вітчизняній війні. Був тяжко поранений під час штурму Берліна. Нагороджений бойовими орденами та медалями. У післявоєнні роки працював на Чорноморському суднобудівному заводі, навчався заочно у Миколаївському педінституті, який закінчив у 1955 р. Згодом переїхав до Києва. З 1961 р. працював на кіностудії ім. Довженка. З 1970 р. - на творчій роботі.

Перше оповідання опубліковано у 1949 р. в журналі «Вітчизна». Перша збірка оповідань та нарисів «Рідні вогні» вийшла з друку у 1951 р. З середини 50-х років О.О.Сизоненко значно активізується у творчому плані. Одна за одною виходять збірки оповідань та нарисів: «Рідні краї» (1955), «Далекі гудки» (1957), «В батьківському краю» (1959), з'являються повісті «На Веселому Роздолі» (1956), «Зорі падають у серпні» (1957). А в 1960 році публікується його перший роман «Корабели», який приніс автору громадське та літературне визнання.

Майже в усіх творах письменник відштовхувався від життя. Так, після восьми років роботи на суднобудівному заводі в Миколаєві з'явився роман «Корабели». Можна сказати, що більшість творів письменника мають точну географічну прописку - Миколаївщина, південний український степ.

Краще за будь-кого про автора розказують його твори. Тим більше, що скупий на похвалу талановитий український літератор Павло Загребельний 20 вересня 1973 року, коли О. Сизоненку виповнилося 50 років, по українському радіо заявив: «Проза Сизоненка має особливу тональність, Сизоненко не любить багато вигадувати, любить писати з натури. Усі його герої – це майже не вигадані люди. Залюбленість у рідні місця, рідних людей створює особливий стиль, сповідницький характер його розповідей. Сизоненко стоїть на шляху до великого таємничого процесу, коли художній твір зливається з дійсністю».

Творчі здатності О. О. Сизоненка найповніше та найвиразніше проявляються в художньому осмисленні народного життя і народного характеру в їх історичному русі, у показі героя з міцними народними коріннями.

У творчому доробку письменника дев’ять романів, більше десяти повістей, десятки оповідань, есе, літературознавчих розвідок. Багато з них перекладено російською, польською, болгарською, німецькою, англійською, естонською, казахською, таджицькою та іншими мовами. Найновіший твір - роман «Валькірії не прилетять (Берлінські хроніки)» (2011) - утверджує ідеали гуманізму та прощення колишніх ворогів із відстані історичної перспективи. У останні роки письменник багато часу присвячує літературознавчій роботі.

Найбільшого успіху на шляхах народності Сизоненко досяг в епічній трилогії «Степ», у яку увійшли романи «Степ» (1976), «Була осінь» (1980), «Мета» (1983). За цю трилогію письменника удостоєно звання лауреата Державної премії ім. Т.Г. Шевченка (1984).

О.О.Сизоненко - лауреат премії ім. Юрія Яновського (1987), премії ім. Нечуя-Левицького (2001). Член Національної Спілки письменників України. Нагороджений орденами та медалями СРСР, України, Російської Федерації.

Література

Жадько, В. Літературне сопрано О. Сизоненка/ В. Жадько // В. Жадько. А степ як море: нариси, інтерв’ю / В. Жадько. – Київ : СПД Жадько В.О., 2003. - С. 282-293.

Олександр Сизоненко: [біограф. довідка] // Письменники Радян-

ської України, 1917 - 1987: біобібліогр. довідник. - Київ, 1988. - С. 538.

Олександр Сизоненко // Література рідного краю. Письменники Миколаївщини: посібник-хрестоматія / ред. Н. М. Огренич. - Миколаїв, 2003. - С. 63-64.

Сизоненко О.: [біограф. довідка] // Хто є хто в Україні. 1997: біогр. словник. - Київ, 1997. - С. 238.

Сизоненко Олександр Олександрович // Письменники Радянської України: Біобібліогр. довідник. – Київ, 1981. – С. 242.

Сизоненко Олександр Олександрович, прозаїк // Літературна Миколаївщина в особах : Бібліогр. покажчик. – Миколаїв, 2001. – С. 71 — 73.

Сизоненко Олексанлр Олександрович // Слава і гордість Миколаївщини: навчальний посібник / М. М. Шитюк, Є. Г. Горбуров, К. Є. Горбуров. – Миколаїв: Видавець Шамрай П. М., 2012. – С. 229 — 232.

Сизоненко Олександр Олександрович // Шевченківські лауреати, 1962-2012: енцикл. довід. / Авт.-упоряд. М. Г. Лабінський; Вступ. слово Б. І. Олійника. - 3-тє вид., змін. і допов. – Київ : «Криниця», 2012. - С. 607 — 608.

Старовойт Л. В. Олександр Сизоненко / Л. В. Старовойт // Старовойт, Л. В. Письменники Миколаївщини: літ. – крит. матеріали до курсу «Літературне краєзнавство»: навч. посібник. – Миколаїв, 2007. – С.38 — 43.

Январев, Э. Сизоненко Александр Александрович // Николаевцы : Энцикл. словарь. – Николаев, 1999. – С. 304.

Web– ресурси

Сизоненко Олександр Олександрович [Електронний ресурс]: Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії. – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org. – Назва з екрана.

Сизоненко Александр Александрович. Писатель [Электронный ресурс]: Сайт музея «Прохоровское поле». – Режим доступу: http://www.prohorovskoe-pole.ru. – Название с экрана.

Сизоненко Олександр Олександрович. Літературна карта Миколаївщини [Електронний ресурс]. // Миколаївська центральна бібліотека ім. М. Л. Кропивницького: [веб-сайт]. – Режим доступу: http://www.niklib.com/resource/karta.ua?id=36. – Назва з екрана.

Сизоненко Олександр Олександрович. Литературная Николаевщина: Мини-справочник по творчеству николаевских поэтов и писателей [Електронний ресурс]. // Центральная городская детская библиотека им. Шуры Кобера и Вити Хоменко – Режим доступу:http://www.kinder.mksat.net/prepodavatelyam/mini_spravochnik/pis_sizonenko/index.html – Назва з екрана.

Сизоненко Олександр Олександрович : Біографічна довідка. Основні твори. Література про життя і творчість [Електронний ресурс]. // Миколаївська обласна бібліотека для дітей імені В. Лягіна. – Режим доступу: http://laginlib.org.ua/mykolaiv/literatura/sizonenko.php. – Назва з екрана.

О. О. Сизоненко: Доки й живу : Біобібліографічний нарис [Електронний ресурс]. // Баштанська центральна районна бібліотека: [веб-сайт]. – Режим доступу: http://bashtankabibl.tk. – Назва з екрана.

Олександр Сизоненко [Електронний ресурс] // Український Центр. Освітньо-Інформаційний Портал Для Українців. – Режим доступу: http://ukrcenter.com. – Назва з екрана.Олександр Олександрович Сизоненко [Фотоархів] [Електронний ресурс] // Николаев литературный. Литературно-художественный интернет-журнал. – Режим доступу: http://litnik.org. – Назва з екрана.

«Белые тучи» [Фильм]: смотреть онлайн[Электронный ресурс] – Режим доступу: http://megogo.net. – Название с экрана.

Документальний фільм про письменника О. Сизоненка «Білі хмари на золотому фоні…»[Електронний ресурс] – Режим доступу: http://litnik.org. – Назва з екрана.

 

21 ВЕРЕСНЯ

100 років від дня народження Микити Андрійовича Гребенюка (1918-1995), Героя Радянського Союзу,

уродженця с. Мар’янівка

Гребенюк М. А. народився 21 вересня 1918 року в с. Мар’янівка Баштанського району. Після закінчення семирічки навчався у фабрично-заводському училищі Харківського паровозобудівного заводу, де потім і працював.

Строкову службу проходив у Військово-Морському Флоті. Після закінчення електромеханічної школи навчального відділу Балтійського флоту служив трюмним машиністом на Північному флоті.

Учасник Другої світової війни з 1941 року. В 1942 році воював на сухопутному фронті в 92-й морській стрілковій бригаді під Москвою, а потім під Сталінградом, де був тяжко поранений. Після шпиталю був направлений до 304-го окремого батальйону морської піхоти Чорноморського флоту. Учасник десантів у Таганрозі, Маріуполі.

У ніч на 26 березня 1944 року, коли М. А. Гребенюк був заступником відділення 384-го окремого батальйону морської піхоти, у складі десантного відділення К. Ф. Ольшанського, висадився в тилу ворога у порту міста Миколаєва.

Дві доби, до приходу радянських військ, відділення вело бій і відбило 18 атак ворога.

За зразкове виконання бойових завдань командування в боротьбі з фашистськими загарбниками та проявлені при цьому відвагу і героїзм Указом Президії Верховної Ради СРСР від 20 квітня 1945 року учаснику десанту моряків заступнику командира відділення старшині 2-ї статті Гребенюку М. А. присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Нагороджений орденом Леніна, орденами Червоного Прапора та Червоної Зірки. У званні капітан-лейтенанта в 1946 році звільнився в запас. Закінчив Одеську вищу партійну школу, працював у Дунайському пароплавстві, в тому числі й за кордоном. Потім працював у Миколаївському порту. Почесний громадянин Миколаєва. Помер 17 лютого 1995 р. Похований в Миколаєві, на почесному секторі Мішковського кладовища.

На честь Героя Радянського Союзу Гребенюка М. А. – уродженця с. Мар’янівка Баштанського р-ну 7 листопада 2010 р. відкрито меморіальну дошку, яку встановлено на приміщенні Мар’янівської ЗОШ I ст.

Література

Білик, Б. І. Микита Андрійович Гребенюк / Б. І. Білик, Т. В. Гриненко // Баштанському роду нема переводу. Кн. друга. / Б. І. Білик, Т. В. Гриненко. - Миколаїв : Видавець Лев Траспов, 2014. - С. 18 — 19.

Гребенюк Микита Андрійович // Слава і гордість Миколаївщини: навчальний посібник / М. М. Шитюк, Є. Г. Горбуров, К. Є. Горбуров. – Миколаїв: Видавець Шамрай П. М., 2012. – С. 136 — 137.

Цыганов, В. И. Гребенюк Никита Андреевич / В. И. Цыганов // Морская полосатая, идет пехота в бой! / В. И. Цыганов. – Николаев :Издательство Ирины Гудым, 2012. – С. 41 — 45.

Цыганов, В. И. Гребенюк Никита Андреевич / В. И. Цыганов // «… от «Меча» и погибнет!» : эссе / В. И. Цыганов. – Николаев: Изд-во Ирины Гудым, 2011. – С. 260 — 261.

Цыганов, В.И. Удар «Меча» / В.И.Цыганов. – Николаев: Издатель Гудым И.А., 2008. – С. 220 — 221.

Гребенюк Микита Андрійович // Золоті зірки Миколаївщини: Енциклопедичне вид. – Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили,2005. – С. 63.

Гребенюк Микита Андрійович // Енциклопедія Сучасної України: Т. 6. – Київ, 2001. – С. 387.

Божаткин М. И. Десант принимает бой / М. И. Божаткин. - Николаев : Возможности Киммерии, 1998. - 379 с.

Бундюков, А. Т. Ольшанцы / А. Т. Бундюков, М. В. Кравченко // Сыновняя верность Отчизне : очерки о Героях Советского Союза, уроженцах Николаевской области / А. Т. Бундюков, М. В. Кравченко. – Одесса: Маяк, 1982. – С. 20 — 26.

История городов и сел Украинской ССР : в 26-ти т. : Николаевская область / Гл. редкол. : П. Т. Тронько и др.; Редкол. : В. А. Васильев и др. – Київ, 1981. – 710 с.

Гребенюк Никита Андреевич : биографическая справка // Герои Советского Союза Военно-Морского флота. – Москва : Воениздат, 1977. – С. 135.

 

Федоров, И. Шагнувшие в вечность / И. Федоров // Южная правда. – 2011. – 26 марта. – С. 3.

Золоті зірки Миколаївщини : [до 70-ліття утворення області] // Рідне Прибужжя. – 2007. – 31 трав . – С. 5.

Божаткин, М. Памяти верны / М. Божаткин //Южная правда. – 1996. – 17 февр.

Пучков, В. Памяти Никиты Андреевича Гребенюка : стихотворение / В. Пучков // Вечерний Николаев. – 1995. – 21 февр.

Штрайхер, Г. Последний… из ольшанцев, из 68 героев / Г. Штрайхер // Вечерний Николаев. – 1992. – 15 дек.

Миронов, Ю. Десантник / Ю. Миронов // Південна правда. – 1987. – 28 берез.

Біднина, М. Продовження подвигу / М. Біднина // Південна правда. – 1983. – 22 верес.

Гребенюк, М. Мужність : спогади Героя / М. Гребенюк // Ленінське плем’я. – 1975. – 27 берез.

Гребенюк Микита Андрійович // Південна правда. – 1974. – 27 лют.

Web– ресурси

Гребенюк Никита Андреевич [Электронный ресурс] // Патриотический интернет-проект «Герои страны» - Электрон. данные. -Режим доступа : http://www.warheroes.ru. - Название с экрана.

Гребенюк Микита Андрійович [Електронний ресурс] : Вікіпедія. Вільна енциклопедія : [веб-сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://uk.wikipedia.org/wiki. – Назва з екрану.

 

20 ЖОВТНЯ

110 років від дня народження Артема Григоровича Поточилова (1908 – 1973), Героя Соціалістичної Праці, уродженця с. Явкине

Поточилов Артем Григорович народився 20 жовтня 1908р. в с. Явкине Баштанського р-ну. Працював комбайнером в Явкинській МТС.

За високі трудові досягнення у вирощуванні високих врожаїв зернових культур в 1949 р. удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці. (Указ Президії Верховної Ради СРСР від 01.08.1949 р.) На своєму комбайні він щорічно намолочував по 8 тис. ц. зерна.

Обирався депутатом Верховної Ради УРСР у двох скликаннях: 4-му (1955р.) та 5-му (1959р.)

Першим в Миколаївській області виступив ініціатором соціалістичного змагання серед комбайнерів за оволодіння кількома професіями. Працюючи комбайнером, керував роботою тракторної бригади МТС. Його досвід широко пропагувався на Всесоюзній сільськогосподарській виставці в Москві.

Помер 24 грудня 1973 р.

Література

Поточилов Артем Григорович // Золоті зірки Миколаївщини: Енциклопедичне вид. – Миколаїв : Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2005. – С. 354-355.

История городов и сел Украинской ССР : в 26-ти т. : Николаевская область / Гл. редкол. : П.Т.Тронько и др.; Редкол .: В.А.Васильев и др. – Киев, 1981. –С. 56.

Поточилов Артем Григорович // Південна правда. – 1973. – 26 груд.

Поточилов Артем Григорович // Бугская заря. – 1949. – 2 авг.

Web - ресурси

Герої Соціалістичної Праці [Електронний ресурс] // Баштанська райдержадміністрація. Баштанська районна рада : [веб-сайт]. – Режим доступу : http://bashtanka.mk.gov.ua/ua. – Назва з екрана.

 

25 ЛИСТОПАДА

110 років від дня народження Олександра Яковича Летучого

(1908-2002), Героя Радянського Союзу, уродженця с. Добре

О. Я. Летучий народився 25 листопада 1908 р. в с. Добре Баштанського району в селянській родині. Працював на залізниці та одночасно навчався у вечірній школі.

Закінчив 1-й курс Московського торгівельного інституту. У Збройних Силах – з 1931 р. У 1932 році закінчив Качинську військову авіаційну школу пілотів. Проходив військову службу на посаді льотчика-інструктора Єйської військової авіаційної школи, згодом — у Ленінградському військовому окрузі. Учасник радянсько-фінської війни 1939 – 1940 років. Помічник командира ескадрильї 3-го легкого бомбардувального авіаційного полку 8-ї армії Північно-Західного фронту старший лейтенант О. Я. Летучий здійснив 32 бойових вильоти.

1 лютого 1940 року під час виконання бойового завдання літак командира ескадрильї 3-го легкого бомбардувального авіаційного полку 8-ї армії капітана Топаллера А. С. обстріляли фінські зенітки. Був пробитий радіатор і бензопровід. Літак здійснив вимушену посадку на озері в Карелії. Поруч виявився табір фінів, звідти до озера побігли близько тридцяти солдатів.

Розповідає генерал-полковник авіації Ритов: «Над землею декілька днів зависав сірий туман... Але небо прояснилося. Першим піднявся в повітря екіпаж капітана Топаллера. Туман ще не зовсім розсіявся, і летіти доводилося майже над самим лісом. Дуже низька висота дозволяла ворогу вести вогонь із усіх видів озброєння. Тим не менш, літаки перемогли вогневий заслін, відбомбилися і поверталися назад. Поряд з машиною Топаллера розірвався снаряд. Його осколки в багатьох місцях продирявили літак... Кабіна стала наповнюватися сизим паром. Далі летіти було небезпечно: можлива пожежа і вибух. Треба було посадити літак. Топаллер посадив машину на замерзле озеро. Ще під час здійснення вимушеної посадки, льотчик звернув увагу на палатки, розбиті на узліссі. Від палаток до літака бігли, падаючи в сніг, фінські солдати. Два літаки Р-5 знизилися і відкрили по них вогонь з кулеметів, не даючи підійти до місця посадки. Пілот третього, Олександр Летучий вирішив підібрати екіпаж збитого літака. Топаллер і Близнюк підбігли… ухопившись за літак дуже міцно, щоб не зірватися в повітрі, і Летучий дав газ. Додатковий вантаж давав про себе знати, але Летучий, застосувавши все своє пілотажне мистецтво, підняв машину в повітря майже над самими верхівками дерев. Летучий і Топаллер зустрілись через годину після посадки в медичному пункті. Обморожені руки командира розпухли, але він, не звертаючи увагу на біль, обійняв свого рятівника, розцілував.

- Добре, добре - звільняючись від обіймів свого командира, сказав Летучий. – Якби я був на вашому місці, ви, мабуть, теж мене б не покинули. Топаллер мовчки кивнув головою».

За мужність і героїзм, проявлені на фронті фінсько-радянської війни 1939-1940 рр. при врятуванні екіпажу підбитого командирського літака Указом Президії Верховної Ради СРСР від 19 травня 1940 року помічнику командира ескадрильї старшому лейтенанту Летучому О. Я. присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Учасник Другої світової війни з червня 1941 року. У складі 2-ї повітряної армії Воронезького й 1-го Українського фронтів брав участь у проведенні Курської битви, битви за Дніпро, Житомирсько-Бердичівської, Корсунь-Шевченківської, Рівненсько-Луцької, Проскурово-Чернівецької, Львівсько-Сандомирської, Сандомирсько-Сілезької, Нижньо-Сілезької та Верхньо-Сілезької операцій.

У 1945 році підполковник О. Я. Летучий призначений заступником командира 208-ї нічної бомбардувальної авіаційної дивізії. Брав участь у проведенні Берлінської і Празької наступальних операцій. Здійснив 81 бойовий виліт. У 1945 році закінчив курси удосконалення командного складу. З 1957 року — в запасі.

Нагороджений орденом Леніна, орденом Червоного Прапора, орденом Олександра Невського, двома орденами Червоної Зірки, медалями «За відвагу» і «За бойові заслуги».

В званні полковника пішов у відставку. Жив у м. Пушкін Ленінградської області. Помер 6 липня 2002 р. Похований на Казанському кладовищі у м. Пушкін.

5 вересня 2010 р. на приміщенні Добренської ЗОШ I-III ст.встановлено меморіальну дошку на честьГероя Радянського СоюзуЛетучого Олександра Яковича –уродженця с. Добре Баштанського р-ну.

Література

Білик, Б. І. Олександр Якович Летучий / Б. І. Білик, Т. В. Гриненко // Баштанському роду нема переводу. Кн. друга. / Б. І. Білик, Т. В. Гриненко. - Миколаїв : Видавець Лев Траспов, 2014. - С. 26 — 28.

Летучий Олександр Якович // Золоті зірки Миколаївщини: Енциклопедичне вид. – Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2005. – С. 134.

Бундюков, А. Т. Сорок минут жизни / А. Т. Бундюков, М. В. Кравченко. // Сыновняя верность Отчизне : очерки о Героях Советского Союза, уроженцах Николаевской области / А. Т. Бундюков, М. В. Кравченко. – Одесса: Маяк, 1982. – С. 174175.

 

Свирса, В. Імені славетного земляка / В. Свирса // Голос Баштанщини. – 2010. – 18 верес. – С. 1.

Web - ресурси

Летучий Олександр Якович [Електронний ресурс] : Вікіпедія. Вільна енциклопедія : [веб-сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://uk.wikipedia.org/wiki. – Назва з екрана.

Летучий Александр Яковлевич [Электронный ресурс] // Патриотический интернет-проект «Герои страны» - Электрон. данные. - Режим доступа : http://www.warheroes.ru. - Название с экрана.

 

5 ГРУДНЯ

80 років від дня народження Віктора Євменовича Москаленка(1938–2013), колишнього голови колгоспу «Вогні комунізму», члена спілки художників-аматорів, лауреата обласної премії ім. М. Аркаса за напрямком «Народна творчість і художня самодіяльність», жителя с. Христофорівка.

Віктор Євменович Москаленко народився 5 грудня 1938 р. в с. Шамраївка Сквирського району Київської області. Після закінчення середньої школи навчався в Уманському технікумі механізації сільського господарства, потім навчання у Дніпропетровському сільськогосподарському інституті на факультеті механізації сільського господарства.

Отримавши диплом техніка-механіка сільського та лісового господарства, у 1967 році приїхав за направленням у Баштанський район, де працював на посаді головного інженера, потім секретарем партійної організації у тоді існуючому колгоспі «Комуніст». У 1972 році він був обраний головою колгоспу «Вогні комунізму» (с. Христофорівка), який очолював по 1998 рік.

В 1976 році створив дитячу студію образотворчого мистецтва, яка в 1978 році отримала високе звання «Народної». За його ініціативою в господарстві було побудовано соціально-культурний комплекс, до складу якого увійшли: школа мистецтв, історико-краєзнавчий музей зі світлицею М. М. Аркаса, виставочні зали, музично-обрядовий салон, сільська бібліотека, кімнати комунальних послуг. 

З 1978 року В. Є. Москаленко – член спілки художників-аматорів, мав звання «Майстер народної художньої творчості». У творчому доробку митця понад сто картин. Близько тридцяти років самодіяльного художника захоплює аркасівська тема. Роботи Москаленка В. Є. демонструвалися в районному та обласному краєзнавчих музеях, обласному художньому музеї ім. В. Верещагіна, в Миколаївській гімназії ім. М. Аркаса, на всеукраїнських виставках народної творчості в м. Києві, м. Херсоні. Він – учасник «Аркасівських читань», організованих інститутом удосконалення вчителів з нагоди 150-річчя від дня народження М. Аркаса.

У 2006 році В. Є. Москаленко став лауреатом обласної премії імені Миколи Аркаса за напрямком «Народна творчість і художня самодіяльність».

Помер 11 вересня 2013 р., похований у с. Христофорівка.

Література

Москаленко Віктор Євменович // Лауреати обласної премії ім. М. Аркаса. – Миколаїв: «Можливості Кіммерії», 2006. – С. 56 57.

Іщенко, Н. «Я вплів свою долю у колос пшеничний…» / Н. Іщенко // Голос Баштанщини. – 2010. – 4 груд. – С. 2.

Свирса, В. Аркас є виміром його життя / В. Свирса // Голос Баштанщини. – 2008. – 11 груд. – С. 1.

Свирса, В. В. Є. Москаленко – лауреат премії ім. Аркаса / В. Свирса // Голос Баштанщини. – 2008. – 11 груд. – С. 1.

Басенко, А. Продолжатель аркасовских традиций / А. Басенко // Южная правда. – 2008. – 4 дек. – С. 5.

Басенко, О. Продовжувач аркасівських традицій / О. Басенко // Голос Баштанщини. – 2008. – 4 груд. – С. 3.

Шульженко, О. Уклін тобі, Христофорівко, - осередок культури, традицій, духовності / О. Шульженко // Жінка. - 2003. - № 12. – С. 1.

Герої Соціалістичної Праці - уродженці Баштанського району

 Єрешко Василь Терентійович

 Народився 17 червня 1928 року в м. Баштанка в сім’ї селянина. Шкільне навчання перервала жорстока війна.

 Відразу ж після її закінчення в 1945 році  Василь Терентійович поступає на курси трактористів при Баштанській МТС. Так почалась трудова діяльність 17-літнього юнака.

 Більшу частину свого життя віддав Василь Терентійович рідній землі. Працював трактористом, обліковцем польової бригади, а згодом – бригадиром. Працював сумлінно, під його керівництвом бригада досягала добрих результатів, тому Василя Терентійовича було призначено керуючим ІІ-м відділком колгоспу «Комуніст».

 В 1966 році хлібороби цього відділку зібрали по 32,2 цнт. озимої пшениці на площі 970га. Це було великим досягненням у вирощуванні зернових, тому керуючому відділком того року було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.

 Був делегатом ХХІV з’їзду КПРС ( 1971 р.)

 До 1988 року працював заслужений хлібороб, віддаючи свої знання та працю рідній землі, передаючи свій багатий досвід молодому поколінню.

 В 1988 році Василь Терентійович вийшов на пенсію.

 Помер 5 листопада 2004 р.

 
 
 Використані джерела:

 
 Єрешко Василь Терентійович [Текст] // Золоті зірки Миколаївщини: Енциклопедичне вид. – Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2005. – С. 318.

Єрешко Василь Терентійович [Фото] // Миколаївщина: Фотоальбом. – К.: «Мистецтво», 1979.

 
 

 

Іванець Олександр Іванович

 Народився 28 травня 1937 року в с. Красний Став Баштанського району в селянській сім”ї. В 1951 році переїхав в с. Перемогу.

 Після закінчення школи в 1956 році був призваний до лав Радянської Армії. Служив в Групі радянських військ у Німеччині.

 Повернувшись додому, працював трактористом, потім комбайнером на ІІ відділку радгоспу “Баштанський”, а згодом і очолив цей відділок. Працював сумлінно, завжди був першим у змаганні, нагороджувався багатьма грамотами, цінними подарунками, знаками ударника п’ятирічок.

 А в  липні 1966 року за високі досягнення в сільськогосподарському виробництві та успішну трудову діяльність Іванець Олександр Іванович був нагороджений Орденом Леніна.

 В 1973 році вступив на заочне відділення Новобугського технікуму механізації і в 1975 році успішно його закінчив.

 В цей же час, в 1973 році за високі показники при збиранні врожаю був нагороджений другим Орденом Леніна та удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці з врученням золотої медалі  «Серп і Молот».

 В 1997 році вийшов на пенсію та серцем залишився на хліборобській ниві. Чим міг, допомагав своїм односельцям у вирощуванні добрих хлібів.

 Помер 10 травня 2002 р. Похований в с. Лоцкине Баштанського району.

 
 
 Використані джерела:

 

Іванець Олександр Іванович [Текст] // Золоті зірки Миколаївщини: Енциклопедичне вид. – Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2005. – С. 319.

 Іванець Олександр Іванович [Фото] // Миколаївщина: Фотоальбом. – К.: «Мистецтво», 1979.

 

 


 Махно Віталій Митрофанович

 Народився 5 лютого 1929 року в с. Трудове Баштанського району в селянській сім’ї. Вчився в початковій школі села Трудове, потім в Андріївській школі, та навчання перервала війна. Пізнав на собі всі страхіття гітлерівської окупації. 

 Після війни вступив до Миколаївського морехідного училища. По його закінченні в 1947 році став працювати в Миколаївському торговому порту слюсарем-кранівником. Звідти й був призваний в 1949 році до лав Радянської Армії. Після демобілізації повернувся в рідне село. Працював в місцевому колгоспі механізатором.

 З березня 1955 року навчався у Снігурівському районі в училищі механізації.

 З 1959 року – бригадир тракторної бригади. За свою любов до рідної землі, сумлінну працю Махно В.М. був нагороджений в 1968 році медаллю “За трудову доблесть”.

 В 1971 році за високі досягнення і трудову доблесть нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.

 Після створення механізованих загонів в 1972 році Махно В. М. очолює мехзагін № 3 колгоспу “Комуніст”. На цій посаді він працює до 1974 року. За високі досягнення у вирощуванні врожаїв зернових культур в 1973 році Махно В.М. нагороджений орденом Леніна.

 В 1976 р. за видатні успіхи, досягнуті у Всесоюзному соціалістичному змаганні, проявлену трудову доблесть у виконанні планів та соціалістичних зобов’язань по збільшенню виробництва та продажу державі сільськогосподарських продуктів Махну  В.М. присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці з врученням другого ордена Леніна та золотої медалі «Серп і Молот».

 У 1982 р. Віталій Митрофанович році закінчив Новобузький технікум механізації та електрифікації сільського господарства.

 З 1984 р. працює інженером в колгоспі, з 1989 р. – пенсіонер, але ще 7 років віддає свою працю рідній землі.

 З 1996р. - на заслуженому відпочинку.

 

Використані джерела:

 

Махно Віталій Митрофанович [Текст] // Золоті зірки Миколаївщини: Енциклопедичне вид. – Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2005. – С. 337-338.

 

 

 

Поточилов Артем Григорович

 Народився 20 жовтня 1908р. в с. Явкине Баштанського р-ну. Працював комбайнером в Явкинській МТС.

 За високі трудові досягнення у вирощуванні високих врожаїв зернових культур в 1949р.  удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці. (Указ Президії Верховної Ради СРСР від 01.08.1949р.) На своєму комбайні він щорічно намолочував по 8тис. ц. зерна.

 Обирався депутатом Верховної Ради УРСР у двох скликаннях: 4-му (1955р.) та 5-му (1959р.)

 Першим в Миколаївській області виступив ініціатором соціалістичного змагання серед комбайнерів за оволодіння кількома професіями. Працюючи комбайнером, керував роботою тракторної бригади МТС. Його досвід широко пропагувався на Всесоюзній сільськогосподарській виставці в Москві.

 Помер 24 грудня 1973р.

 

Використані джерела:

 

Поточилов Артем Григорович [Текст] // Золоті зірки Миколаївщини: Енциклопедичне вид. – Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2005. – С. 354-355.

 История городов и сел  Украинской ССР [Текст]: в 26-ти т.: Николаевская область / Гл. редкол.: П.Т.Тронько и др.; Редкол.: В.А.Васильев и др. – К., 1981. –С. 56.

 Поточилов Артем Григорович [Текст] // Південна правда. – 1973. – 26груд.

  Поточилов Артем Григорович [Текст] // Бугская заря. – 1949. – 2 авг.

 

 


 Чигрин Семен Лук’янович

 Народився в Баштанці.

 Працював механізатором в Баштанській МТС. На збиранні врожаю в 1948 році комбайнер С. Л. Чигрин комбайном «СК» зібрав 652 га зернових і намолотив 11300 цнт зерна.

 За доблесну працю та високі показники на збиранні врожаю зернових культур в 1948 році Чигрин С. Л. удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці.

 
  Використані джерела:

 

Чигрин Семен Лук’янович [Текст] // Золоті зірки Миколаївщини: Енциклопедичне вид. – Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2005. – С. 374.

Герої Радянського Союзу - уродженці Баштанського району

 

АГЕЄВ  ЛЕОНІД  МИКОЛАЙОВИЧ


Народився 24 лютого 1921 року в с. Баштанка, але шкільні роки пройшли у Новій Одесі. Після закінчення десятирічки вступив до Краснодарського авіаційного училища, яке закінчив у 1940р.

Учасник Великої Вітчизняної війни з 1941р. Воював у 7-му авіаполку дальної дії. Штурман Агеєв зі своїми бойовими товаришами здійснив під час війни 248 бойових вильотів. В одному з повітряних боїв був  поранений. Вилікувавшись, Леонід Агеєв знову повів літак на нові бойові завдання. Освоївши техніку нічних польотів, він виходив з екіпажами на бомбометання ворожої техніки та живої сили в райони Курська, Орла, Ржева, Вязьми. Захищав від фашистських асів героїчний Сталінград. Лише там він зробив 49 бойових вильотів.

За зразкове виконання бойових завдань командування на фронтах Великої Вітчизняної війни та проявлені при цьому мужність та героїзм, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 25 березня 1943 року штурману загону авіації дальньої дії старшому лейтенанту Агеєву Л.М. присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Л. М. Агеєв нагороджений орденом Леніна, двома орденами Червоної Зірки, медалями. Після війни Леонід Миколайович продовжував службу в авіації, навчався у Військово-повітряній академії. Брав участь в польотах з посадкою на лід в районі Північного полюсу. Приймав участь по встановленню нового світового рекорду наддалекого польоту по замкнутому маршруту у складі двох літаків. Був начальником штурманської служби відомого конструкторського бюро Камова. Друкувався в технічних журналах, писав вірші, захоплювався музикою. Почесний громадянин Нової Одеси та міста Люберці Московської області, де проживав.

Помер 15 листопада 2005р.

 

Використані джерела:

 

Агеєв Леонід Миколайович [Текст] // Золоті зірки Миколаївщини: Енциклопедичне вид. – Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2005. – С. 14-15.

Агеєв Леонід Миколайович [Текст] // Енциклопедія Сучасної України : Т. 3. - К., 2001.- С.141.

Бундюков А. Т. Сыновняя верность Отчизне [Текст]: очерки о Героях Советского Союза, уроженцах Николаевской области / А.Т.Бундюков, М.В.Кравченко. – Одесса: Маяк, 1982. – С. 17-19.



БОНДАРЕНКО  ІВАН  АНТОНОВИЧ


Народився у 1914 році в с. Шевченкове Баштанського району. Після закінчення школи працював рахівником у колгоспі, у районній інспекції Держстраху. В Радянській Армії з 1939 року.

У 1941 році закінчив Одеське військово-технічне училище. З того ж року в діючій армії. Визволяв Кубань і Україну, прославився в боях за Котовку і Високу Могилу на Кіровоградщині, за хутір Бугський уже в своїй Миколаївській області. В цих боях гартувалась командирська зрілість.

У 1944 році, переслідуючи відступаючих фашистів, 21 березня полк Бондаренка першим вийшов на р. Південний Буг у районі с. Бузького (Вознесенський р-н). При цьому було знищено 2 штурмові гармати, 37 автомашин, 6 гармат, десятки солдатів і офіцерів ворога. У ніч на 24 березня сорок четвертого року частина підрозділів полку форсувала Південний Буг і захопила плацдарм на його правому березі. 26 березня 1944 року у критичний момент бою по утриманню плацдарму майор Бондаренко, вже будучи тяжко пораненим, підняв бійців у штикову атаку і героїчно загинув. Сталося це біля с. Виноградний Сад Доманівського району.

За героїчне форсування полком Південного Бугу і утримання плацдарму, а також за особистий героїзм, проявлений в цьому бою, Указом Президії Верховної ради СРСР від 3 червня 1944 року командиру стрілкового полку майору Бондаренко Івану Антоновичу посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Нагороджений орденом Леніна, орденами Червоного Прапора, Суворова III степеня, Червоної Зірки.

Похований у парку смт. Арбузинка Миколаївської області, де встановлено пам’ятник Герою.

 

 

Використані джерела:


Бондаренко Іван Антонович [Текст] // Золоті зірки Миколаївщини: Енциклопедичне вид. – Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2005. – С. 35-36.

Бондаренко Іван Антонович [Текст] // Енциклопедія Сучасної України : Т.3. – К., 2001. – С. 262. 

Бундюков, А. Т. Сыновняя верность Отчизне [Текст]: очерки о Героях Советского Союза, уроженцах Николаевской области / А.Т.Бундюков, М.В.Кравченко. – Одесса: Маяк, 1982. – С. 39-41.

История городов и сел  Украинской ССР [Текст]: в 26-ти т.: Николаевская область / Гл. редкол.: П.Т.Тронько и др.; Редкол.: В.А.Васильев и др. – К., 1981. –С. 132,162.



БУДЮК  МИКОЛА  ВАСИЛЬОВИЧ


Народився 15 вересня 1921 року у с. Новомар’ївці Баштанського району в родині селянина. Після закінчення семирічки навчався у ФЗУ при Миколаївському суднобудівному заводі, потім працював слюсарем. У Радянській Армії з 1939року.

Учасник Великої Вітчизняної війни з 1941 року, командир батареї 953-го самохідного артилерійського полку (65-й стрілковий корпус, 5-а армія, 3-й Білоруський фронт).

Відзначився капітан Будюк в боях при визволенні міста Вільнюс. На підступах до міста жорстокі бої йшли за село Королі, яке гітлерівці перетворили на міцний вузол оборони. Завдяки сміливому маневру Будюка, вогонь самохідних установок  був дуже результативним і ворог поніс значні втрати. Далі – Вільнюс. Батарея Будюка вела важкі вуличні бої. Гітлерівці кинули в контратаку три важкі танки. Капітан Будюк не розгубився, прийняв бій і підбив два танки ворога.

При наступі на Східну Прусію 11 жовтня 1944 року М.В.Будюк був смертельно поранений. Помер 13 жовтня 1944 р. Похований в м. Вілкавішкіс в  Республіці Литва.

За зразкове виконання завдань командування на фронті боротьби з німецько-фашистськими загарбниками і виявлені при цьому мужність і героїзм, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 березня 1945 року командиру батареї 953-го самохідного артилерійського полку капітану Будюку М.В. посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора, Вітчизняної війни I ступеня, Червоної Зірки, медалями. Його ім’я викарбувано на стелі Героїв і вихованців суднобудівного заводу в м. Миколаєві.


Використані джерела:


Будюк Микола Васильович [Текст] // Золоті зірки Миколаївщини: Енциклопедичне вид. – Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2005. – С. 39-40.

Будюк Микола Васильович [Текст] // Енциклопедія Сучасної України : Т.3. – К., 2001. – С.547.

Бундюков, А. Т. Сыновняя верность Отчизне [Текст]: очерки о Героях Советского Союза, уроженцах Николаевской области / А. Т. Бундюков, М. В. Кравченко. – Одесса: Маяк, 1982. – С. 45-48.



ГРЕБЕНЮК  МИКИТА  АНДРІЙОВИЧ


Народився 21 вересня 1918 року в с. Мар’янівка Баштанського району. Після закінчення семирічки навчався у фабрично-заводському училищі Харківського паровозобудівного заводу, де  потім і працював.

Строкову службу проходив у ВМФ. Після закінчення електромеханічної школи навчального відділу Балтійського флоту служив трюмним машиністом на Північному флоті.

Учасник Великої Вітчизняної війни з 1941 року. В 1942 році воював на сухопутному фронті в 92-й морській стрілковій бригаді під Москвою, а потім під Сталінградом, де був тяжко поранений. Після шпиталю був направлений до 304-го окремого батальйону морської піхоти Чорноморського флоту. Учасник десантів у Таганрозі, Маріуполі.

У ніч на 26 березня 1944 року, коли М. А. Гребенюк був заступником відділення 384-го окремого батальйону морської піхоти, у складі десантного відділення К.Ф.Ольшанського, висадився в тилу ворога у порту міста Миколаєва. Дві доби, до приходу радянських військ, відділення вело бій і відбило 18 атак ворога.

За зразкове виконання бойових завдань командування в боротьбі з фашистськими загарбниками та проявлені при цьому відвагу і героїзм Указом Президії Верховної Ради СРСР від 20 квітня 1945 року учаснику десанту моряків заступнику командира відділення старшині 2-ї статті Гребенюку М.А. присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Нагороджений орденом Леніна, орденами Червоного Прапора та Червоної Зірки. У званні капітан-лейтенанта в 1946 році звільнився в запас. Закінчив Одеську вищу партійну школу, працював у Дунайському пароплавстві, в тому числі й за кордоном. Потім працював у Миколаївському порту. Почесний громадянин Миколаєва.

Помер 17 лютого 1995 р. На будинку, де жив Гребенюк М.А., встановлено меморіальну дошку.

 

Використані джерела:


Гребенюк Микита Андрійович [Текст] // Слава і гордість Миколаївщини: навчальний посібник / М. М. Шитюк, Є. Г. Горбуров, К. Є. Горбуров. – Миколаїв: Видавець Шамрай П. М., 2012. – С. 136-137.

Цыганов, В.И. Удар «Меча» [Текст] / В.И.Цыганов. – Николаев: Издатель Гудым И.А., 2008. – С. 220.

Гребенюк Микита Андрійович [Текст] // Золоті зірки Миколаївщини: Енциклопедичне вид. – Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2005. – С. 63.

Гребенюк Микита Андрійович [Текст] // Енциклопедія Сучасної України: Т.6. – К., 2001. – С. 387.

Бундюков, А. Т. Сыновняя верность Отчизне [Текст]: очерки о Героях Советского Союза, уроженцах Николаевской области / А. Т. Бундюков, М. В. Кравченко. – Одесса: Маяк, 1982. – С. 21-26.

 



ГРИГОР’ЄВ  ІВАН  ЯКОВИЧ

 

Народився 20 травня 1924 року в с. Новоолександрівці Баштанського району.  Виховувався у Миколаївському дитячому будинку, навчався в училищі Чорноморського суднобудівного заводу,  де потім і працював.

З евакуйованим підприємством в серпні 1941 р. виїхав у Сталінград і там до 15 серпня працював на заводі.

Під час війни закінчив прискорений курс офіцерського училища в Барнаулі, учасник Великої Вітчизняної війни з 1942 року. Воював на Південно-Західному, 3-му Українському і 1-му Білоруському фронтах.

В боях при форсуванні р. Вісла Григор’єв командував взводом 45-мм пушок, який підтримував одну із мотострілкових рот. 14 січня 1945 року при прориві оборони ворога на лівому березі р. Вісли був тяжко поранений. Після закінчення лікування Іван Григорьєв зі своїми пушкарями в числі перших атакував лігво гітлерівців – Берлін. У день Перемоги написав на рейхстазі: «И.Я.Григорьев из Николаева».

За мужність і героїзм, проявлені в боях з гітлерівськими загарбниками, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 27 лютого 1945 року командиру взводу протитанкових гармат 180-го гвардійського стрілецького полку гвардії лейтенанту Григор’єву І.Я. присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Нагороджений орденами Леніна і Червоної Зірки, багатьма медалями.

Після війни командував артбатареєю в Групі радянських військ у Німеччині. Демобілізувався в 1947р. Проживав в м. Тулі, працював в обласному управлінні внутрішніх справ. У 1977 році вийшов на пенсію.

Помер у 1998 р.

 

Використані джерела:

Григор’єв Іван Якович [Текст] // Енциклопедія Сучасної України : Т.6. – К., 2006. – С. 432.

Григор’єв Іван Якович [Текст] // Золоті зірки Миколаївщини: Енциклопедичне вид. – Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2005. – С. 66-67.

Бундюков, А. Т. Сыновняя верность Отчизне [Текст]: очерки о Героях Советского Союза, уроженцах Николаевской области / А. Т. Бундюков, М. В. Кравченко. – Одесса: Маяк, 1982. – С. 97-98.

 

 

ЖЕЛЄЗНИЙ  МИКОЛА  ЯКОВИЧ


Народився в с.Баштанка 9 травня 1910 року. Після закінчення школи працював у колгоспі. Закінчив Новобузький сільськогосподарський технікум. Після закінчення строкової служби в Радянській Армії працював учителем. 

Учасник Великої Вітчизняної війни з 1941 року.  У 1943 році закінчив курси командирів. Служив командиром батальйону 986-го стрілкового полку (230-а стрілкова дивізія, 5-та Ударна  армія, 1-й Білоруський фронт).

Батальйон М.Я.Желєзного визволяв рідні місця від фашистських окупантів на початку березня 1944 року. Наступали в грязюку, під дощем, перемішаним зі снігом. На вузькій ділянці в районі с. Шевченка гітлерівцям вдалося прорватися крізь бойові ряди наших військ. Небо двигтіло від «мессершміттів». Кожний клаптик землі був посічений осколками. Все небо затягнулося чорним димом. 8-9 березня батальйон перекрив мости біля сіл Костянтинівка, Піски та Привільного, випередивши відступаючих фашистів. Бій тривав біля шести годин. Ворог втратив тисячі солдатів і багато бойової техніки. «Кому, як не мені, уродженцю Баштанки, - згадував Микола Якович, - слід було вести солдатів а бій? Адже я знав там кожний будинок, кожний кущ. У районі Новополтавки без розвідки зайшов у тил ворога, і це відкрило ворота для танкістів».

Визволивши Миколаївщину, радянські війська продовжували наступ на Захід. Батальйон під командуванням М.Я.Желєзного форсував Дністер, бився на Яссько-Кишинівському напрямі. У ніч на 1 січня 1945 року – форсував Одер і, зламавши вогневий опір гітлерівців, захопив плацдарм на протилежному березі. Німці робили шалені атаки, але не змогли нічого змінити. А 14 квітня з цього плацдарму почався великий наступ на м.Берлін. А 20 квітня батальйон з боями вийшов до річки Шпреє, а на другий день – першим форсував її в районі Трептовпарку.

За виняткову мужність, відвагу та героїзм, проявлені на фронті боротьби з гітлерівськими загарбниками, Указом Президії Верховної ради СРСР від 31 травня 1945 року командиру стрілкового батальйону 230-ї стрілкової дивізії майору Желєзному Н.Я. присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Такої високої нагороди були удостоєні сім воїнів батальйону Желєзного за бої на Дніпрі і Шпреє. Нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора, Олександра Невського та Вітчизняної війни II ступеня, багатьма медалями. Після війни продовжував службу в Збройних Силах, у званні підполковника пішов у запас. Проживав у м. Вінниці.

Помер 19 травня 1976 р. Похований в м. Вінниці.

 

Використані джерела:


Желєзний Микола Якович [Текст] // Енциклопедія Сучасної України: Т.9. – К., 2009. – С. 533.

Желєзний Микола Якович [Текст] // Золоті зірки Миколаївщини: Енциклопедичне вид. – Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2005. – С. 88-89.

Бундюков, А. Т. Сыновняя верность Отчизне [Текст]: очерки о Героях Советского Союза, уроженцах Николаевской области / А. Т. Бундюков, М. В. Кравченко. – Одесса: Маяк, 1982. – С. 123-125.

 

 

ЛЕБІДЬ  ГРИГОРІЙ  ЮХИМОВИЧ

 

Народився 25 грудня 1911 року в с. Леніне  Баштанського району. Закінчив місцеву церковно-приходську школу та до 1940 р. працював в колгоспі ковалем. У лавах Червоної Армії з 1940 р.

Учасник Великої Вітчизняної війни з червня 1941 року. Боєць Південного фронту (1941-1942рр.), Степового фронту (весна – літо1943 р.), 2-го Українського (1944 – 1945 рр.).

В боях на Калінінському напрямку взимку 1942 року першим у батальйоні нагороджений орденом Червоного Прапора. А потім – бої на Курській дузі, під Харковом, Корсунь-Шевченківська битва і форсування Дніпра. 3 листопада 1943 року вночі Григорій Лебідь під шквальним мінометним обстрілом фашистів зумів переправити на правий берег Дніпра трос, по якому потім пішли пароми з танками, гарматами  і стрілками. Був поранений в цьому бою. Вилікувавшись, приймав участь у визволенні Румунії і Венгрії, Болгарії і Чехословаччини. У  зведеній колоні 2-го Українського фронту приймав участь у Параді Перемоги в Москві.

За участь у боях на Харківському напрямку та уміле форсування річки Дніпро, за особисту мужність та героїзм при виконанні бойових завдань Указом Президії Верховної Ради СРСР від 23 лютого 1944р. командиру саперно-штурмового відділення 56-ї механізованої дивізії  лейтенанту Лебедю Г.Ю. присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Нагороджений орденом Леніна, орденами Жовтневої Революції, Червоного Прапора, Трудового Червоного Прапора, Вітчизняної війни I ступеня, Червоної Зірки, «Знак Пошани», багатьма медалями.

Після війни повернувся до рідного села, працював в колгоспі.  

Помер 28 червня 1988 р.

 

 

Використані джерела:


Лебідь Григорій Юхимович [Текст] // Золоті зірки Миколаївщини: Енциклопедичне вид. – Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2005. – С. 131.

Бундюков, А. Т. Сыновняя верность Отчизне [Текст]: очерки о Героях Советского Союза, уроженцах Николаевской области / А. Т. Бундюков, М. В. Кравченко. – Одесса: Маяк, 1982. – С.170-173.

История городов и сел Украинской ССР [Текст]: в 26-ти т.: Николаевская область / Гл. редкол.: П.Т.Тронько и др.; Редкол.: В.А.Васильев и др. – К., 1981. – С. 190.



ЛЕТУЧИЙ  ОЛЕКСАНДР  ЯКОВИЧ

 

Народився 25 листопада 1908 р. в с. Добре Баштанського району. Працював на залізниці та одночасно навчався у вечірній школі.

У Збройних Силах –   з 1931 р. Закінчив військову школу пілотів у Севастополі. Брав участь у боях з білофіннами.

У роки Великої Вітчизняної війни брав участь у боях на Північно-Західному, Брянському, Воронезькому, Українському фронтах.

За мужність і героїзм, проявлені на фронті фінсько-радянської війни 1939-1940 рр. при врятуванні екіпажу підбитого командирського літака Указом Президії Верховної Ради СРСР від 19 травня 1940 року помічнику командира ескадрильї  старшому лейтенанту Летучому О.Я. присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Нагороджений орденом Леніна, орденом Червоного Прапора, орденом Олександра Невського, двома орденами Червоної Зірки, медалями «За відвагу» і «За бойові заслуги».

В званні полковника пішов у відставку. Жив у м. Пушкіне Ленінградської області.

Помер 6 липня 2002 р.

 

 

Використані джерела:


Летучий Олександр Якович [Текст] // Золоті зірки Миколаївщини: Енциклопедичне вид. – Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2005. – С. 134.

Бундюков, А.Т. Сыновняя верность Отчизне [Текст]: очерки о Героях Советского Союза, уроженцах Николаевской области / А. Т. Бундюков, М. В. Кравченко. – Одесса: Маяк, 1982. – С. 174-175.

 

 

ПАВЛОВ  ІВАН  МИХАЙЛОВИЧ


Народився 18 червня 1918 року в с. Явкине Баштанського району. Після закінчення школи навчався у ФЗУ, потім працював електрослюсарем на Єнакіївському заводі і навчався в аероклубі.

У Збройних Силах з 1940-го року. У 1941 році закінчив Ворошиловградську школу пілотів, потім (у 1942 році) Краснодарське об’єднане військове авіаційне училище. З перших днів війни Павлов просився на фронт, але довелося разом з іншим льотчиками вивчати та освоювати нову техніку, відшліфовувати свою майстерність в найскладніших умовах. Своє перше бойове хрещення лейтенант І.М.Павлов пройшов у 1943 році в небі над Північним Кавказом. Потім були тяжкі бої над Керченською протокою, Кримом. Приклади мужності та героїзму показував відважний льотчик у небі України, Молдавії, Румунії, Болгарії, Югославії, Угорщини та Австрії.

За зразкове виконання бойових завдань командування на фронтах боротьби з гітлерівськими загарбниками і проявлені при цьому мужність і героїзм Указом Президії Верховної Ради СРСР від 23 лютого 1945 року командиру ланки 210-го штурмового авіаполку лейтенанту Павлову І.М. присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Нагороджений орденом Леніна, орденом Жовтневої революції, двома орденами Червоного Прапора, орденом Вітчизняної війни першого ступеню, двома орденами Червоної Зірки, медалями.

Після війни продовжував службу в авіації. В 1960 році звільнився в запас. Працював на Уманському дослідному заводі сільськогосподарського машинобудування. У 1969 році І.М.Павлов був удостоєний звання Почесного громадянина міста Умані.

Помер 30 травня 1981 р.

 

Використані джерела:


Павлов Іван Михайлович [Текст] // Золоті зірки Миколаївщини: Енциклопедичне вид. – Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2005. – С. 173-174.

Бундюков, А. Т. Сыновняя верность Отчизне [Текст]: очерки о Героях Советского Союза, уроженцах Николаевской области / А.Т.Бундюков, М.В.Кравченко. – Одесса: Маяк, 1982. – С. 208-210.

История городов и сел Украинской ССР [Текст]: в 26-ти т.: Николаевская область / Гл. редкол.: П.Т.Тронько и др.; Редкол.: В.А.Васильев и др. – К., 1981. – С. 193.



ПЄГОВ  ГРИГОРІЙ  ІВАНОВИЧ

 

Народився 28 березня 1919 р. в с. Привільне Баштанського району. Після закінчення семирічної сільської школи пішов на курси трактористів. Потім працював трактористом у рідному селі.

У 1939 році був призваний на службу в армії. Служив у танковій дивізії механіком танка Т-26.

 Учасник Великої Вітчизняної війни з 1941 р. Бойовий шлях для Пєгова розпочався на Південному фронті. Бої під Орлом, участь у розгромі Корсунь-Шевченківського угрупування ворога, Західний фронт.

Закінчивши у 1943 році прискорений курс Сталінградського танкового училища, молодший лейтенант Григорій Пєгов воював на різних фронтах: Південному, Брянському, 2-му Українському, Центральному, 1-му Прибалтійському та 2-му Білоруському.

У  1944 році молодшому лейтенанту Пєгову як командиру танкового взводу 31-ї танкової бригади (29-й танковий корпус, 5-та гвардійська танкова армія, 1-й Прибалтійський фронт) було доручено йти в розвідку з метою досягти берега Балтійського моря, вийти в район міста Паланги. Для цього треба було подолати 200 кілометрів по території, зайнятій ворогом. 10 жовтня 1944 року молодший лейтенант Пєгов одним з перших в батальйоні з боєм прорвався до берега Балтійського моря в районі населеного пункту Каролінінкай (Кретингський район Литовської РСР). Батальйон забезпечив вихід туди головних сил бригади.

Командиру танкового взводу молодшому лейтенанту Пєгову Григорію Івановичу за проведення цієї операції Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 березня 1945 року присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Нагороджений орденом Леніна, орденами Червоного Прапора та Червоної Зірки, орденом Вітчизняної війни 1 ступеня, медалями.

З 1946 року старший лейтенант Пєгов звільнився у запас. Після війни жив в Одесі, закінчив у 1948 році Одеську партійну школу. Працював диспетчером кабельного заводу.

 

Використані джерела:


Пєгов Григорій Іванович [Текст] // Золоті зірки Миколаївщини: Енциклопедичне вид. – Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2005. – С. 187-188.

Бундюков, А. Т. Сыновняя верность Отчизне [Текст]: очерки о Героях Советского Союза, уроженцах Николаевской области / А. Т. Бундюков, М. В. Кравченко. – Одесса: Маяк, 1982. – С.214-216.

История городов и сел  Украинской ССР [Текст]: в 26-ти т.: Николаевская область / Гл. редкол.: П.Т.Тронько и др.; Редкол.: В.А.Васильев и др. – К., 1981. – С. 185.

 

 

ФЕДОРОВ  БОРИС  ВАСИЛЬОВИЧ


Народився 25 жовтня 1914 р. в с. Новоєгорівка Баштанського району. Після закінчення школи вступив до артилерійського училища.

З 1941 року – учасник Великої Вітчизняної війни. Воював на Калінінському, Північно-Західному, Воронезькому та 1-му Українському фронтах.

У перших числах вересня 1943 року на  Полтавщині в районі радгоспу «Холодний» йшли запеклі бої. Коли гітлерівці за підтримкою 43 танків перейшли в наступ, гвардії капітан Федоров керував гаубичним дивізіоном зі свого спостережного пункту, улаштованого в бліндажі. Наші піхотинці не витримали шаленого натиску ворога і стали відходити.  В запалі бою німецький «тигр» закрив вихід із бліндажа спостережного пункту. І тоді капітан Федоров, який звідти скеровував вогонь гаубиць свого дивізіону, скомандував артилеристам, що вели обстріл позицій ворога: «Викликаю вогонь на себе!» Гаубиці вдарили по «тигру» так, щоб не зачепити бліндаж командира, а потім перенесли вогонь по інших ворожих машинах.

Коли ворожі танки досягли своїх автоматників, притиснутих до землі щільним вогнем радянських артилеристів, радянська піхота піднялася в контратаку. За два дні боїв, відбиваючи безперервні атаки фашистських танків і піхоти, дивізіон Федорова знищив 15 броньованих машин і декілька сотень ворожих солдатів.

Командир артилерійського полку представив гвардії капітана Федорова Б.В. до нагородження орденом Леніна. Але командуючий артилерією генерал-лейтенант С. С. Варенцов і командуючий Воронезького фронту генерал-полковник Н. Ф. Ватутін зробили інший запис: «Товариш Федоров Б.В. гідний звання Героя Радянського Союзу».

За зразкове виконання бойових завдань командування у боротьбі з фашистськими загарбниками і проявлені при цьому організованість, мужність і героїзм Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 грудня 1943 року командиру 2-го дивізіону 839-го гаубичного артилерійського полку гвардії капітану Федорову Б.В. присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора, Вітчизняної війни І і ІІ ступенів, орденом Богдана Хмельницького і багатьма медалями.

У післявоєнні роки продовжував командувати полком. Після виходу в запас працював директором таксомоторного парку в місті Рівному.

Помер у 1974 році. Похований у м. Рівному.

 

Використані джерела:


Федоров Борис Васильович [Текст] // Золоті зірки Миколаївщини: Енциклопедичне вид. – Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2005. – С. 242-243.

Бундюков, А. Т. Сыновняя верность Отчизне [Текст]: очерки о Героях Советского Союза, уроженцах Николаевской области / А. Т. Бундюков, М. В. Кравченко. – Одесса: Маяк, 1982. – С. 264-265.

Випадкове зображення

IMG_0209_800x533.JPG

Опитування

Як часто Ви відвідуєте бібліотеку?

Раз на рік - 31%
Раз на місяц - 12.7%
Раз на тиждень - 12.7%
Кожен день - 32.4%
Жодного разу - 11.3%

Total votes: 71

Відео про бібліотеку




Copyright ® 2012; Vyzer O.M.; E-mail: vyzer62@gmail.com