Company Logo

slide 1 slide 2 slide 3

Зараз на сайті

На сайті 57 гостей та немає учасників

Статистика відвідувань

mod_jvcountermod_jvcountermod_jvcountermod_jvcountermod_jvcountermod_jvcountermod_jvcounter
25
153
326
2453
133754
192.168.0.146

Календар

<< < червня 2014 > >>
ПН ВТ СР ЧТ ПТ СБ НД
            1
2 4 5 6 7 8
9 10 11 12 13 14 15
16 17 18 19 20 21 22
23 24 25 26 27 28 29
30            

Історична довідка

 НА ПЕРЕХРЕСТІ ІСТОРІЇ ТА НАРОДІВ

 

  Найдавніший вік існування людства — кам’яний на території району представлений слабо — слідів поселень не виявлено, але знахідки кам’яних знарядь праці траплялися на околицях сіл Степове та Ковалівка. Археологи знайшли й пам’ятки епохи бронзи: рештки поселень, курганні поховання, могильники, кам’яні форми для відливання знарядь праці. В 9 — 8 століттях до н.е. тут проживали кіммерійці — найдавніші з відомих під своєю власною назвою племена. Потім їх витіснили скіфи, з’явилися залізні знаряддя праці. Десятки поселень та курганів цього періоду досліджені на території району понад Бузьким та Березанським лиманами (Мала Корениха, Дідова Хата, Ковалівка, Андріївка, Степове, Ясна Поляна, Суха Балка, Новоандріївка та ін.). Особливо значними та важливими були археологічні знахідки в курганах Соколова, Попова та Ерделева могили. Так у похованні сарматки (кінець І ст..) в Соколовій могилі біля Ковалівки були знайдені алебастровий, мармуровий і срібний посуд, предмети культу, туалету, два дерев’яних, обтягнутих шкірою опахала; збереглися залишки одягу, розшиті орнаментом із золотих ниток, золоті браслети, сережки, нагрудні прикраси — 1300 різноманітних бляшок із золота, що прикрашали одяг та взуття. Часи з 6 ст. до н.е. по 4 ст. н.е., коли на наших землях оселилися переселенці з Еллади, по праву можна назвати «ольвійським періодом». На правому березі Бузького лиману виникає, розцвітає і декілька століть успішно борониться від різноманітних загарбників грецьке місто-держава, рабовласницька республіка Ольвія (Щаслива). До її землеробської округи (хори) відносилися і ряд поселень, що розкинулися від сучасних Старої Богданівки до Варварівки. Грекам завдячуємо появою виноградарства та виноробства у нашому краї.

 Поряд з греками проживали скіфи, сармати, ранні слов’яни, основним заняттям яких було землеробство та скотарство. У 3-4 ст. сармати були витіснені із цих земель готами — германськими племенами, які прийшли із пониззя Вісли.

 Пізніше, в середні часи, по нашим неозорим степам, хвиля за хвилею, із сходу на захід проносяться швидкоконні незліченні орди — гуни, алани, булгари, хазари, печеніги,угри, половці — йде Велике переселення народів. Ці кочові, войовничі народи, по суті, спустошили все Північне Причорномор’я, обернули в рабів залишки осілих племен, перетворивши його в Дике Поле.

 З 13 століття тут утвердилася татарська орда хана Ногая. Наприкінці 14 ст. сюди зі своїми військами прийшовлитовський князь Вітовт. В 15 ст. татари потрапляють у васальну залежність від Туреччини.

 

 МАСОВЕ ЗАСЕЛЕННЯ КРАЮ

 

 Після неодноразових, виснажливих воєн між Росією та Туреччиною, за Ясським мирним договором 1792 року, наша територія відійшла до Росії. Імператриця Катерина II починає щедру роздачу земель фаворитам, генералам, офіцерам, козацьким старшинам та іншим своїм вельможам. Такими були графиня Олександра Браницька, полковник Шостак, військовий старшина Петро Богданович, генерал Козлов. Великі землевласники переселяють з Росії, України, Білорусії своїх кріпаків (на кожні 1000 десятин вони зобов’язані були поселити 12 чоловічих душ). Сюди ж, на благодатні, але пустуючі землі, тікають від кріпацтва селяни, переселяються молдавани, болгари, німці, євреї.

 Люди. Події. Цифри. У цей час (кінецьXVIII ст. — XIX ст.) виникають села Ковалівка, Нечаяне, Стара Богданівка, Петрово-Солониха, Шостакове,Тернувате, Кир’яківка, Корчине. З’являються німецькі колонії: Карлсруе (1804), Катериненталь (1817), Нойкатериненталь (1827), Гальбштадт (1869), Шенфельд (1873), Зоненберг (1890).

 Основним заняттям населення було землеробство і тваринництво, деякі поміщики висаджували сади та виноградники, чудові парки та ліси. В умовах посушливих степів докладалися великі зусилля, щоб виростити врожаї зернових (пшениця, здебільшого йшла на експорт). Поміщики мали великі отари овець, розводили племінних коней та корів.

 Зароджувалася промисловість: в Ковалівці почала працювати суконна фабрика, в Кам’яній Балці видобували камінь-черепашник. Тяжка, малооплачувана праця на поміщиків, злиденне існування в глинобитних хатах, вкритих очеретом, побори лихварів і обдурювання шинкарями, відсутність будь-яких закладів охорони здоров’я та майже абсолютна безграмотність — ось такий невеселий зріз життя основної маси населення району тих часів.

 Люди. Події. Цифри. Першою в 1851 році з’явилася німецька школа в колонії Карлсруе. В 1865 році в Ковалівці було відкрито російську, в 1873 році — земську, в 1887 — церковно-парафіяльну школи. В Нечаяному з 1886 року почала працювати земська школа. В 1910 році було засновано міністерську двокласну школу. В Старій Богданівці відкрито школу в 1864 році, а в Новобогданівці в 1895 році однокласну земську школу. В 1913 році цьому ж селі відкрито початкову трикласну земську школу.  Першу українську школу (проіснувала дуже короткий відрізок часу) на Миколаївщині відкрив у 1906 р. М.М. Аркас в с. Стара Богданівка.

 Але життя не стоїть на місці — повільно, але невпинно розширюється виробництво, розвиваються: торгівля (пшеницею, житом, вовною, овчинами, великою рогатою худобою, конями), промисли (риболовецькі, борошномельні, салотопні, шкіряні, шапкові підприємства) та ремесла (ковальство, шевство, ткацтво).

 Напередодні реформи 1861 року середній земельний наділ поміщика становив 6197 десятин, а селянина — лише 4 десятини, але наприкінці XIX століття і особливо після столипінської реформи розширюються орні площі, значна частина земель переходить в руки заможних селян, які утворюють хутори навколо великих сіл. У важкі часи населення завжди ставало на захист країни. Так під час Кримської війни селяни зводили батареї, укріплення вздовж Південного Бугу (біля сіл Бузькіхутори, Мала Корениха,  Варварівка), постачали Севастополю продовольство, зброю, боєприпаси, вивозили звідти поранених та хворих.

 


 З КРІПАКІВ — В РОБІТНИКИ

 

 Після скасування кріпосного права поміщицькі селяни одержали наділи по 3,5—5 десятин найгірших земель на душу. Ці мізерні наділи не могли прогодувати селянські сім’ї і, щоб вижити, біднота змушена була продавати за безцінь землю та найматися до поміщиків, куркулів, підприємців або шукати роботи в місті.

 Пожвавлюється розвиток промислів, ремесел, з’являються промислові підприємства: черепично-цегельний завод в Петрівці, вапняний та цегельний заводи у Варварівці, винокурня в Бузьких хуторах (Радсад), олійні в Ковалівці, Кам’яній Балці. Зростає кількість найманих робітників. За робочий день майстровий одержував до 1 крб., чорноробочий — 45 коп., жінка — до 25 коп., підліток — 10 коп. за робочий день. В той же час поміщики зберігали монопольне право на рибну ловлю, на полювання, збирання  ягід, вирубку лісу, ломку каменю тощо. Зросли державні повинності. Не маючи змоги платити своєчасно викупне за землю, селяни потрапляли в борги. Наприклад, ковалівці в 1890 р. заборгували 3454 крб., а це призводило до продажу їх земель. Навколо Ковалівки з’явилося 12 хуторів, власники яких мали по 1000 і більше десятин землі. У великих селянських господарствах та маєтках  поміщиків працювали наймити із західних, центральних та північних губерній України, Росії.

 Люди. Події. Цифри. Тяжкі умови праці та проживання відбивалися на здоров’ї населення. Частими були епідемії тифу, холери, віспи (1830,1848, 1866 рр.), коли помирали десятки, сотні людей. В 1848 р. В Нечаяному померло 62 жителі, в  Ковалівці — 50. Лише в 1865 р. в Нечаяному було відкрито лікарняну дільницю, а в 1900 р. — лікарню на 18 ліжок (1 лікар та два фельдшери обслуговували дві волості: Нечаянську та Анатоліївську).

 Почалися селянські  виступи. Після активних повстань у червні 1905 року в Нечаяному за гратами опинилися 60 селян. Ще жорстокішою була розправа над ковалівцями в 1906 році — тут розстріляли 5 чоловік, інших вислали на каторгу. Триває класове розшарування, частина селян виїжджає в пошуках кращої долі до Сибіру, Алтаю, Казахстану. Важким тягарем на жителів району лягла перша світова війна. Майже половину чоловічого населення забрали до діючої армії, зменшилося поголів’я худоби та коней. Так, лише з Ковалівки реквізували 150 коней та 100 волів. Зменшилися посівні площі, зросла дорожнеча на товари першої потреби. У селян забирають хліб для армії. Населення голодує.

 

ЧАС АКТИВНИХ ЗМІН

 

 Звістка про повалення царизму стала відомою 1 березня 1917 року в поштовій станції Нечаяне. Вона миттєво поширилася по всьому району — проводяться сходи, мітинги, на яких приймаються рішення про підтримку революції. Доходить до збройних виступів. Утворюються Ради, волосні та сільські комітети. На з’їзді представники 28 ближчих до Миколаєва сіл підтримали утворення Рад селянських депутатів. У 1918 році виступили нечаянці, вимагаючи перерозподілу землі. На мітингах у Ковалівці, Трихатах, Нечаяному підтримали Перший з’їзд Рад у Харкові.

 Люди. Події. Цифри. Вже 19 січня 1918 року нечаянці на загальних зборах визнали владу робітничих, селянських та солдатських депутатів. У Петрівці селяни утворили революційний трибунал. Впроваджується селянський контроль за станом у економіях поміщиків, проводиться перерозподіл земель. Йде кривава боротьба з німецько-австрійськими окупантами, військами Антанти, петлюрівцями, денікінцями, григорівцями, куркульськими бандформуваннями та заколотами, які намагалися повернути старі або встановити свої порядки. В 1920 р. 14-а армія І.П. Уборевича остаточно вигнала білогвардійців. Селяни одержали землю й інвентар для її обробітку.

 У вересні 1920 утворюються перші радгоспи: спеціалізований виноградарський «Радянський сад» та зернорадгосп «Селянська рада». Селянська біднота створює Комітети незаможних селян (КНС). Активну допомогу — продовольством, кіньми, грошима, добровольцями — надають селяни Червоній Армії, яка добивала Врангеля та білополяків. Відважно в її лавах билися трихатці, нечаянці. Так, С.Мірошниченко був командиром розвідувального загону. Закінчилася громадянська війна, та нова біда — посуха 1921 року навалилася на зруйноване війною господарство. З десятини збирали лише по 60 кг зерна. Створюється фонд голодуючих. 

 В березні 1923 року було утворено Варварівський район. Район змінював свої обриси, то збільшувався, включаючи у себе Березанський, Очаківський, частину Веселинівського, то знову стискався до своїх звичних меж. Було у ньому окрім Варварівської, Великокорениської та Ольшанської селищних то 9, то 14, то 17 сільських рад. Першим головою Варварівського райвиконкому Ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів був обраний відомий український письменник, уродженець Лук’янівки Павло Семенович Ходченко, майбутній український радянський письменник та громадський діяч.

 Люди. Події. Цифри. Починаються зміни в сільському господарстві, з’являються ТСОЗи, а потім сільгоспартілі. В 1922 році українці, що повернулися з США, утворили комуну імені Джона Ріда. З 1929 по 1932 рр. — масова колективізація. Утворюються колгоспи в кожному селі. В 1928 році організований Одесько-Миколаївський зернорадгосп, який з 1929 р. перетворений на зернофабрику ім.Петровського (центр — с.Нечаяне) — 86000 га землі,і 10 тракторів. Пізніше з неї виділився радгосп «Нечаянський», який став прикладом успішних здобутків великого сільгосппідприємства. В 1940 році радгосп мав 2500 голів ВРХ, 5 тисяч овець, 270 коней,36 тракторів, 28 зернокомбайнів, 10 автомашин, млин, механічні майстерні, олійню; його щорічний прибуток становив 1,7 млн. крб. Над сільськогосподарськими підприємствами району шефствують робітники Чорноморського суднобудівного заводу.

 Самовіддана праця відзначена державними нагородами. В 1932 році Ф.І.Бабієнко отримує почесний знак «Кращому ударнику» — перша трудова нагорода в районі. Орденами Трудового Червоного Прапору нагороджено голову колгоспу ім. Шевченка (с.Новобогданівка) О.П.Колісниченка та завфермою з Ковалівки І.Н.Зайцева. Колгоспи стають учасниками ВДНГ, одержують премії, грошові винагороди, медалі. Зростає добробут селян. Колгоспники села Нечаяне одержували перед війною по 3-5 крб. та по 3-4 кг хліба на один трудодень. Всі діти навчаються в школах, обов’язковою стала початкова, а потім і семирічна освіта. Працюють і середні школи. Учителька М.А. Ляшенко нагороджена орденом Леніна. Розширюється мережа лікарняних закладів: відкриваються лікарні в Ковалівці, Нечаяному, ФАПи у великих селах. Розпахнуті двері клубів, бібліотек, хат-читалень. При них — колективи художньої самодіяльності. В Радсаді організатором був Ф.Г. Верещагін, у майбутньому — народний артист СРСР, нагороджений орденом Леніна.

 

 В РОКИ ВЕЛИКОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ

 

Випробуванням на міцність стали для жителів району роки Великої Вітчизняної війни. 4414 патріотів Батьківщини стали на її захист. На всіх фронтах, у партизанських загонах і в підпіллі боролися з німецько-фашистськими загарбниками та їх союзниками воїни — мешканці району.

  Великою кров’ю дісталася нам Перемога. З фронтів до рідної домівки не повернулося 2376 чоловік. У селах району їм встановлений 31 пам’ятник. Особливо величнимє Меморіал на місці березневих боїв 1944-го року на Ковалівському плацдармі (автори — народний художник СРСР М.Г. Лисенко, лауреат Державної премії ім. Т.Г. Шевченка архітектор А.Ф. Ігнащенко, скульптори — А.П. Вітрик, Б.М. Лисенко та В.В. Сухенко). Напроти - через ріку, — на високому кургані біля Нової Одеси застиг Радянський Солдат у стрімкому пориві до правого берега. Туди. Вперед. На захід. Ковалівський же меморіальний комплекс складається із скульптурної групи, що піднімається з води, дамби, яка веде до обеліску біля братських могил і двох 76-міліметрових гармат, що охороняють вічний спокій 10 тисяч загиблих при форсуванні Південного Бугу воїнів-визволителів. Це — святиня для кожного жителя Миколаївського району. Нещодавно проведена його реставрація, на високому шпилі обеліску засяяла нова зірка, а на

 честь 60-річчя визволення Миколаївського району ветерани — фронтовики, разом із почесними гостями з Російської Федерації — адміралом флоту Касатоновим І.В., командуючим авіацією ВМФ, генерал-полковником Дейнекою В.Г., головою Миколаївського земляцтва в Москві Христенком В.М. та учнями Ковалівських шкіл висадили Алею Слави, як символ невмирущості Подвигу. У визволенні південних сіл району брали участь 295-а Херсонська ордена Леніна, Червонопрапорна ордена Суворова II ступеня стрілецька дивізія, 416-а Таганрозька Червонопрапорна ордена Суворова II ступеня стрілецька дивізія. Славою покрив себе командир полку М.М. Пеньков, відзначений багатьма орденами і медалями.

 Люди. Події. Цифри. У березні 1944 року пішов на фронт юнак із Ковалівни М.С. Мизєнко, який став повним кавалером солдатського ордену Слави. Більшість воїнів району відзначені орденами та медалями: двома орденами Слави нагороджено новобогданівця В.Т. Іванова, М.Д. Чмиренка з Кам’яної Балки, Ю.А. Коваленка з Зеленого Гаю, М.М. Доброниченка зі Степового, Г.П. Клемент’єва з Сенчиного та інших. С.В. Бугайов нагороджений двома орденами Слави II та III ступенів, двома орденами Вітчизняної війни ІІ ступеня, двома орденами Червоної Зірки, медалями «За визволення Праги» та «За взяття Берліну». О.Г. Головащенко — кавалер ордена Слави ІІІ ступеня. Отримавши тяжке поранення, він залишається без ноги та руки, але закінчує інститут, працює на різноманітних роботах у радгоспі, протягом 20-ти років очолює парторганізацію господарства. За працю нагороджений орденами Жовтневої революції, Трудового Червоного Прапору, медаллю «За доблесну працю».

  В боях на Ковалівському плацдармі стали Героями Радянського Союзу командири дивізій Л.В. Вагін та М.С. Шейкін, тут загинув Герой Радянського Союзу В.Г. Феофанов. Всього орденами та медалями нагороджені понад 1500 чоловік. Хоробро воювали, а повернулися з фронтів — брали участь у відбудові зруйнованого господарства, в розвитку району. Сьогодні всі ветерани, об’єднанні районною організацією, яку очолював підполковник запасу, фронтовик-авіатор Юрій Олександрович Пучков, оточені увагою районної та місцевої влади, односельців, учнів загальноосвітніх шкіл. Важко словами виразити нашу безмежну шану до них — до Воїнів, що пройшли через всі випробування Священної Війни. Повага і тим 70, що продовжили літопис традицій лицарської звитяги, захищаючи честь Вітчизни під Кандагаром і в горах Гіндукушу, в «зеленці» і під Кабулом, взагалі всім воїнам-інтернаціоналістам.

 

ВІДБУДОВА — ТЕМПИ Й РЕЗУЛЬТАТИ

 

 Німецько-румунська окупація завдала величезних збитків господарству району. Зруйновані, пограбовані колгоспи та радгоспи, МТС, промислові підприємства, неоцінимі людські втрати. В надзвичайно важких умовах трудящі району в короткий термін відродили сільськогосподарські підприємства, відновили роботу освітніх, культурних, медичних закладів. Вже в 1952 році район зібрав високий урожай зернових. Зростали нові кадри механізаторів, спеціалістів сільського господарства. З вищих навчальних закладів прибували молоді фахівці, які згодом стануть гордістю району (Л.М. Буханько, В.М. Димченко, І.Д. Кізюн, А.С. Шевченко, Г.І. Ціпов’яз, І.В. Клименко, П.Н. Григоренко, В.С. Дикий та ін.).

 Люди. Події. Цифри. Змінилася технічна оснащеність сільського господарства. Район був повністю електрифікований. У 1967 році він уже виробляв 5,1% сільгосппродукції області (площа району — 4,3% від території області). Зросло виробництво м’яса, молока, яєць, вовни. В 1969 році налічувалося 32,3 тис. ВРХ, 39,6 тис. овець, 21,1 тис. свиней, 558 тракторів, 333 комбайни, 240 автомашин, 1431 електродвигун.

 Район одержав перехідний Червоний Прапор КПУ, а комбайнер І.І.Івченко став Героєм Соціалістичної Праці, 16 кращих працівників нагороджені орденом Трудового Червоного Прапору, 73 — іншими орденами та медалями. Виросли Ольшанський цементний і гідролізно-дріжджовий заводи, комбінат будівельних матеріалів, завод будівельних матеріалів у Петрівці, Нечаянський сирзавод, райхарчокомбінат. На підприємствах району працювали понад 2 тис. робітників. В числі кращих господарств області були радгоспи «Радсад», «Степовий», «Урожайний», «Нечаянський»,«Ковалівський». Продукцію цементного заводу одержувала вся країна. Поповнюються славні ряди Героїв та орденоносців: Героями Соціалістичної Праці стають Марія Тимофіївна Дорошенко, Володимир Григорович Погорєлов. Тільки орденами Леніна нагороджені 30 працівників, серед них — П.А. Котенко, Т.А. Ступаченко, М.І. Слезько. І.Ф. Клименко, А.А. Пташкограй. І.С. Охотниченко, Д.Д. Сіряченко, П.П. Косарєв. У 1970 році в 45 школах, в тому числі 9 середніх, навчалися 6800 учнів, працювали 583 вчителі, з них 27 Відмінників народної освіти УРСР та один Заслужений вчитель УРСР.

  

 

 

 

 

 

 

    Виступ миколаївських кіннотників. Олімпійський чемпіон з кінного спорту Віктор Олександрович Погановський

 

Люди. Події. Цифри. Багато уваги в ці роки приділяється розвитку фізкультури та спорту. Почала діяти кінноспортивна школа олімпійського резерву ДЮСШ, будуються спортивні комплекси в Степовому та Радсаді, де згодом сформувалися кращі спортивні колективи. Успішно виступають наші спортсмени на різноманітних змаганнях. Олімпійським чемпіоном стає вихованець кінноспортивної школи Віктор Погановский (тренер — С.Л.Зозуля). Чимало майстрів з кінного та інших видів спорту виховані за ці роки. Проживає в Ковалівці багаторазовий чемпіон СРСР та світу з греблі М.Ф. Конников. Фізкультурний колектив району протягом багатьох років займає провідне місце на Миколаївщині.

 Наприкінці 80-х років випускалося 5 багатотиражних газет в радгоспах та районна газета «Маяк», а жителі району передплачували 64 тисячі примірників періодичних видань.

 

 ПЕРШІ ДОСЯГНЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ

 

Україна стала незалежною, самостійною державою. Відбулися зміни і в агропромисловому секторі. Були реорганізовані радгоспи, їм на зміну прийшли ВАТ, КСП, фермерські та одноосібні господарства. Земля в більшості сіл розпайована. Зміна форм власності призвела до різкого скорочення кількості ВРХ, овець, свиней, птиці. На кінець 2004 року в районі утримувалося ВРХ -11838 голів, в т.ч. 680 корів у сільгосппідприємствах, а у населення — 5958; 7303 голови свиней, птиці — 570706 шт. Минулого року було вироблено: зерна — 99127 т, м’яса — 2345 т, молока —12234 т. Зростає валовий збір та врожайність зернових, винограду, плодів. Проведена велика робота з газифікації населених пунктів. Усього газифіковано 6890 будинків, газифікація триває — тільки за 2004 рік збудовано 25,3 км газових мереж, голубе паливо прийшло до 461 помешкання 5 населених пунктів, а ще до 5 будівництво продовжується. Протягом останніх років Миколаївський район впевнено став на шлях економічного зростання та соціальної стабілізації, але район — це не тільки десятки тисяч тонн вирощеного хліба, виробленого цементу, мільйони зароблених гривень — це насамперед люди, які стоять за цими цифрами та своєю невтомною працею вели і ведуть його до нових економічних і Район сьогодні — це багатобарвна мозаїка з великих і малих сільськогосподарських і промислових підприємств, владних і силових структур, осередків партій і громадських організацій, закладів охорони здоров’я, освіти, культури, соціального захисту і пенсійного фонду.  

 

 

Центральний офіс ТОВ «Агроекспорт»

 

 Сьогодні Миколаївський район добре знають не тільки в області, а й далеко за її межами завдяки степівським хліборобам і тваринникам, радсадівським садоводам і виноградарям, ольшанським цементникам, людям добросовісної праці та творцям духовної краси, піснярам і танцюристам, дорослим і юним спортсменам, переможцям дитячих та учнівських фестивалів, конкурсів, олімпіад, славним ветеранам і пенсіонерам — всім патріотам нашої маленької батьківщини.

  

  

Випадкове зображення

Зображення відсутні

Опитування

Як часто Ви відвідуєте бібліотеку?

Відео про бібліотеку